23 лютого відбувся черговий круглий стіл на тему децентралізації та перспектив майбутньої Вугледарської об’єднаної громади (ОТГ)

23 лютого за ініціативою громадської організації «Нове місто» в сесійній залі Вугледарської міської ради відбувся черговий круглий стіл на тему децентралізації та перспектив майбутньої Вугледарської об’єднаної громади (ОТГ). Крім вугледарців в заході прийняли участь представники Павлівської та Єгорівської сільрад, а також М. Ткач, радник з питань децентралізації Донецького Центру розвитку місцевого самоврядування, — цей Центр відкрився в травні минулого року за підтримки міністерства регіонального розвитку України та програми «U-LEAD з Європою», що фінансується Євросоюзом і його державами-членами Данією, Естонією, Німеччиною, Польщею та Швецією задля надання підтримки українському уряду в здійсненні реформи децентралізації.

Організатори круглого столу, зокрема, намагалися з’ясувати, якою планується структура управлінського апарату та які економічні перспективи майбутньої Вугледарської ОТГ. Чесно кажучи, це не дуже вдалося. Вугледарська міськрада, яка безпосередньо займається створенням ОТГ, в особі свого голови А. Сілича, котрий незважаючи на присутність замісника та секретаря міськради озвучував напрацювання та позицію влади в основному сам, якось не охоче про це хотіла говорити, весь час переводячи розмову на теми, які вже були обговорені під час попереднього круглого столу. Тобто, чому зараз, незважаючи на згоду об’єднатись у ОТГ, яку надали Вугледару 6 межуючих з ним сільрад, процедуру створення ОТГ де­юре завершити неможливо. Головні причини — пробіли в законодавстві щодо створення ОТГ навколо міста обласного значення, яким є Вугледар, об’єднання в громаду адміністративно­територіальних одиниць різних районів (наразі Мар’їнського та Волноваського). На додачу — ще й неможливість провести вибори в населених пунктах прифронтової «сірої зони» (деякі села майбутньої Вугледарскій ОТГ знаходяться в цій зоні). Знову говорилось, що зрушить процес має прийняття Верховною Радою закону про добровільне приєднання територіальних громад до міст обласного значення. У грудні минулого року в парламенті не вистачило голосів, аби затвердити цей закон. У останній день зими профільний комітет Ради знову рекомендував депутатам проголосувати за це. А мер Вугледару вкотре наголошував, що такі зміни дуже очікувані, бо, за його словами, на відміну від інших міст обласного значення Донецької області, де робота по утворенню ОТГ проведена на 5%, у Вугледарі вона проведена на 95%.

Чому А. Сілич так багато уваги приділяє формулі «об’єднання шляхом приєднання», — давно зрозуміло. Це не тільки шлях юридичного завершення процесу створення Вугледарської ОТГ, а й спосіб вугледарським керманичам автоматично пересісти в тотожні керівні крісла в ОТГ. Про це міський голова Вугледару вже говорить відкрито: до виборів в ОТГ (а вони в прифронтовій зоні, скоріше за все, відбудуться по закінченню російської агресії на Донбасі, кінця­краю якої поки що не видно) міська рада зостається, як є, додатково в її склад вводяться представники сільських рад, що ввійдуть в ОТГ, управлінський апарат залишається таким, як є, плюс створюється відділ по агропромисловому комплексу. В сільських радах, що ввійдуть до складу ОТГ, сільські голови зостаються старостами, при них — діловод і землевпорядник. На жаль, узагальнювальної аналітики відносно чисельності управлінського апарату у вже створених в Україні ОТГ немає. На сьогодні структура Вугледарської міськради та її виконкому налічує 114,5 штатних одиниць. Багато це чи мало для ОТГ — питання складне. Приміром, декілька місяців потому в Івано­Франківській облдержадміністрації з цього приводу відбулася емоційна дискусія (в області створено 25 ОТГ). «В інших областях, де найбільша штатна чисельність апарату управління виконкому сільської чи будь­якої міської ради ОТГ — 26­28 чоловік, питома вага видатків на утримання апарату управління виконавчого комітету ради ОТГ від 4% до 11%. А у нас по області — 23%, 29%, майже 50%. Дивишся у ті ваші штатні розписи і думаєш: «Люди добрі, ви певно не ту децентралізацію робите, або не ту реформу»…», — гнівалась начальник управління доходів та фінансів виробничої сфери облдержадміністрації. Проте, важко сказати, чи дійсно в якихось областях є об’єднані громади з чисельністю  апарату 26­28 чоловік.

А небажання влади Вугледару предметно говорити про економічну спроможність майбутньої ОТГ десь можна і зрозуміти. Не вдячне це діло, якщо мати на увазі планування доходів в середньо­ та довгостроковій перспективі, бо воно не завжди залежить від місцевого самоврядування. Наприклад, в 2016 р. акцизний податок з реалізації пива, алкогольних напоїв, тютюну і палива зараховувався до місцевих бюджетів, і, зокрема, з однієї АЗС, розташованій на «людній» трасі, надходження складали в межах 1 млн. грн. на рік. Це була одна спроможність громади. В 2017 р. Верховна Рада з подачі уряду «правила гри» змінила, і цей податок стали зараховувати до госбюджету, залишивши місцевим бюджетам копійки на сльози. Тобто, економічну спроможність громади іноді одним розчерком пера можна вивести як у плюс, так і у мінус. Теж саме з реверсною дотацією, отриманню якої в цьому році радіє мер Вугледару, анонсуючи її використання на економічний розвиток. Реверсна дотація — красива назва банального віджимання у місцевих бюджетів грошей, такі вилучення вважаються винаходом «фінансових геніїв» команди Януковича, проте віджималово живе і перемагає навіть через 4 роки після втечі «проффесора». Придумали індекс податкоспроможності місцевих бюджетів. І якщо цей індекс вищій за 1,1, то з місцевого бюджету вилучають 50% усього, що зверху. В проекті держбюджету на 2018 р. пропонувалося взагалі вилучати 80%, але така норма не пройшла, проте жодної гарантії немає, що не пройде в наступному році.

Себто, якщо орієнтуватися лише на податки — перспективи туманні. А стратегією створення альтернативних галузей економіки, схоже, ніхто серйозно і не переймається. Мер Вугледару А. Сілич охоче розповідає, як Вугледар в плані співробітництва громад допомагає селянам майбутньої Вугледарської ОТГ будувати автобусні зупинки, підвозити дітей до школи тощо. Все це добре. Але це витрати. Щоб витрачати, треба заробляти. Як заробляти? А. Сілич вбачає перспективи громади при умовах, якщо законодавці наддадуть ОТГ право розпоряджатися землею за межами населених пунктів, якщо дійсно пройде реформування вугільної галузі «і вугледарський шахтар буде отримувати зарплату не меншу, ніж на приватних шахтах», ще є сподівання на розвиток малого бізнесу за рахунок грантів та на програму «Донецький куркуль». Покладати надії на два останні пункти певно має сенс, інше — схоже на маніловщину. Вже вмерло ціле покоління українських шахтарів, так і не дочекавшись реформування держсектору вугільної галузі. На сьогодні ніякого плану, як і куди реформувати вуглепром теж не існує, єдине що існує — рішення про об’єднання всіх держшахт у єдину вугільну компанію. В результаті планується зменшити витрати на утримання держвуглепрому на 500 млн. грн. в рік. Витрати планують зменшити за рахунок скорочення паралельних управлінських структур, що сьогодні мають державні шахти та об’єднання, як самостійні юридичні особи. Для двох вугледарських держшахт це означатиме скорочення працівників, для Вугледару або Вугледарської ОТГ при її виникненні — зменшення суми податку з доходів фізичних осіб.

Фанатична впевненість мера, що право розпоряджатися землею за межами населених пунктів принесе якісь додаткові астрономічні надходження в бюджет громади, теж виглядаю дивною. В основному землі за межами населених пунктів — це землі сільгосппризначення, вони, як правило, є приватною власністю, значна їх частина використовується сільгоспвиробниками згідно довгострокових договорів оренди з власникам землі. Податки на землю за межами населених пунктів, як і податки з доходів фізичних осіб (орендна плата), і зараз надходять до місцевого бюджету, або до бюджету ОТГ, де ОТГ створені, хоча органи місцевого самоврядування цією землею і не розпоряджаються. Право розпоряджатись землею дозволить додатково якісь не дуже великі кошти заробити на земельному адмініструванні та оприбуткуванні неврахованих земляних ділянок, які є, але їх не так вже й багато, ще щось може надійти від надання в оренду земель запасу та резерву при їх наявності. Більш суттєві надходження може дати ревізія сільгоспземель, та ліквідація існуючих «чорних» та «сірих» схем ухилення від оподаткування — це фіктивне розторгнення та не укладання договорів оренди землі, коли ріллю де­факто обробляють великі товаровиробники, а формально — на ній хазяйнують самі власники (схема дозволяє платити лише земельний податок), це використання фіктивних заповітів та дарчих на землю і т. д. Але чи можна серйозно сподіватися, що ревізію землі проведе мер міста, у сфері впливу якого рекордсменом по перемогам на тендерних закупівлях за рахунок бюджету стала власниця квартири, в якій живе мер?

Хоча вугледарська влада знову і знову артикулює тези про надання допомоги всім представникам малого та середнього бізнесу, а також бажаючим цим зайнятися, саме рівень стратегічного мислення керманичів Вугледару, котрі планують керувати і Вугледарскою ОТГ, теж на великий оптимізм не надихає. По при запевнення містечкових можновладців, що вже зараз закладається економічний потенціал майбутньої ОТГ, ці ж самі керівники, наприклад, лобіюють рішення про використання 5, 518 млн. грн. дотації на соціально­економічний розвиток території для придбання у комунальну власність будівлі площею 1529,0 кв. м, яка належить одному з приватних підприємств міста (МПП «Монтажник», засновник — О. Нешко). Заявлена мета купівлі нерухомості, яка представляє собою гаражі­ангари, — зміцнення матеріально­технічної бази КП «Благоустрій» Вугледарської міськради». Завзяті критики влади зразу ж почали говорити, що єдиний сенс придбання — допомогти власнику гаражів продати своє майно за таку ціну, за яку його ніхто більше не купить.

Проте є і інше бачення. 5, 518 млн. грн. — гроші чималенькі, їх пропонується вкласти так, що вони якщо і окупляться, то вже, як кажуть, тоді, коли або падишах помре, або ішак здохне. В той же час, наприклад, у вже створеній в сусідній Запорізький області Веселівській ОТГ за 400 тис. грн. придбали міні­завод з виробництва асфальту потужністю 4–5 тон на день та 80–100 тон в місяць. В інвестиційному кейсі Преображенської ОТГ в тієї ж Запорізький області міні­завод по переробці сільськогосподарської продукції, зерново­бобових культур та соняшникової, рапсової олій вартістю 1,5 млн. грн., міні­пекарня для випікання хлібобулочних виробів вартістю 900 тис. грн., лінія по виробництву тротуарної плитки, бордюру, бетонних парканів, стінових блоків вартістю 300 тис. грн. Коротше кажучи, на відміну від Вугледару, займаються запорожці якимось дурницями, чи не так?

Добавить комментарий